Це таки трапилося, Він запропонував мені руку й серце! Я, звісно ж, сказала „Так!”, адже Він такий хороший, ніжний, люблячий, добрий… І довгими зимовими вечорами ми з посмішками будували плани на майбутнє: як будемо жити у нашій кімнатці у винайманій квартирі, зустрічатимемося після навчання та роботи за вечерею, щомісяця святкуватимемо „наш” день… Але залишалось одне „Але”, одне, однак дуже вагоме – мої батьки, а точніше, те, як вони ставляться до того, що відбувається наразі у моєму житті...

ЗВЕРНЕННЯ до освітянської громадськості. Шановні колеги! Призначення Дмитра Табачника міністром освіти і науки України стало відвертою несподіванкою – політика, який ставить під сумнів українську ідентичність, пропонуючи натомість концепцію невідомої «украинско-русской культуры» (мова оригіналу). На думку Дмитра Табачника, Закон України «Про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні» ставить нашу державу «в один ряд с наиболее отвратительными тоталитарными диктатурами». Міністр освіти і науки вважає, що «желание мелко подгадить соседу, предать, выгадать что-то, обманув ближнего, согласие потерять глаз, чтобы сосед вовсе ослеп, – характерная особенность формирующейся украинской нации».

Упродовж грудня 2020 року студенти 35 вищих освітніх закладів України мали можливість познайомитися з тематичним випуском журналу «Тобі про культуру спілкування». Проектом було охоплено 11 міст України, а саме, Київ, Суми, Полтаву, Харків, Дніпро, Запоріжжя, Одесу, Вінницю, Хмельницький Тернопіль, Львів. Загальна аудиторія проекту 50 000 студентів та викладачів. Як зрозуміти іншу людину, знаходити спільну мову з оточуючими, чому [...]

Як не дивно, але більшість моїх друзів, та й я сама на запитання „Чи модно жити в Україні?” аргументів не знайшли. Ну хіба що саркастичне, на кшталт, „бо тут усе можна”. Але парадокс в іншому: ми досі ТУТ! Тут навчаємося, працюємо, живемо і аж ніяк не збираємося, так би мовити, „пакувати валізи” закордон. Чому так відбувається? Та хто його зна! Відмовок НЕ їхати закордон можна знайти безліч, скажімо, від найелементарнішого „страшно”, до пафосного – „бо люблю Україну”! Насправді ж, кожен вирішує це для себе сам.