Система гуманітарної безпеки. Булінг. Мобінг. Інклюзія.

Ми підіймаємо на новий щабель проблему правового регулювання гуманітарної безпеки життя українських громадян. Ми формуємо безпечне, гуманне суспільство задля успішного, повноцінного, якісного життя усіх громадян України.

Про булінг можна говорити, про булінг

треба говорити аби таких явищ ставало менше

Булінг (від анг. to bull – переслідувати) – небажана агресивна поведінка дітей шкільного віку, яка призводить до цькування дитини іншою дитиною або групою дітей з метою приниження, залякування та демонстрації сили.

Цькування, булінг (англ. bully — залякувати, цькувати, задирати) — різновид насильства, навмисне, що не носить характеру самозахисту і не є санкціонованим нормативно-правовими актами держави, довготривале (повторюване) фізичне чи психологічне насильство з боку індивіда чи групи, які мають певні переваги (фізичні, психологічні, адміністративні тощо) стосовно індивіда, і що відбувається переважно в організованих колективах з певною особистою метою (наприклад, бажання заслужити авторитет у бажаних осіб).

Шкільне цькування або шкільний булінг (англ. school bullying) — загальний термін, яким означають систематичні переслідування з образами, цькуванням, упереджене ставлення у навчальному закладі. Зазвичай, термін означає переслідування серед учнів, рідше зустрічається цькування учнів вчителями, ще рідше — цькування вчителя учнями  За дослідженнями ЮНІСЕФ, з фактами шкільного булінгу в Україні мали справу 67% дітей у віці від 11—17 років протягом останніх трьох місяців. Також, 24% дітей стали жертвами, а 48% з них нікому не розповідали про ці випадки. Дещо частіше за інших дітей піддаються булінгу є сором’язливі, зі зразковою поведінкою діти, а також діти, які, в силу різних життєвих обставин, «замкнуті в собі» а також діти з сімей з низьким рівнем прибутку.

Україна посідає четверте місце в світі за рівнем підліткової агресії, після Росії, Албанії та Білорусі. Згідно з дослідженням, проведеним UNICEF Ukraine у 2017 році, з цим явищем стикалися 67% вітчизняних школярів. Причому 40% з них нікому не розповідають про насильство, навіть батькам.

19 січня 2019, в Україні набув чинності закон №2657-VIII щодо протидії булінгу.

Відповідно до тексту закону, булінгом вважатимуться дії учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могло бути чи було заподіяно шкоду психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Відповідальністю за булінг буде штраф в розмірі від 850 до 1700 гривень або громадські роботи від 20 до 40 годин. При цькуванні групою осіб або в разі повторного цькування протягом року, покаранням буде штраф від 1700 до 3400 гривень або громадські роботи терміном від 40 до 60 годин.

Крім того, штраф передбачений і для керівника закладу освіти, якщо він не повідомить про факти булінгу правоохоронним органам. Відповідальність для керівника закладу передбачає штраф у розмірі 850-1700 гривень або виправні роботи терміном до одного місяця з відрахуванням до 20% заробітку.

Важливість закону переоцінити практично неможливо, бо він справді служить профілактиці такого ганебного явища в освітньому середовищі, як булінг (цькування). З 1 січня 2019 року в Україні запрацював інститут Освітнього омбудсмена, який захищатиме права учнів, студентів, освітян і науковців.

Підписаним 16 січня 2019 року Президентом України Петром Порошенком антибулінговим законом вже керуються судді, ухвалюючи вироки.

Вже 11 лютого 2019 року, оприлюднено рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області, який вперше в історії України виніс рішення у справі про булінг: встановлено винну особу та накладено штраф на її батьків, за вчинення протиправних дій до своїх ровесників в школі.

Булінг над однокласниками та іншими учасниками навчального процесу карається законом. Те, про що ми навіть боялися говорити вголос, про що ми мовчали впродовж десятиліть, нарешті отримало юридично-правову оцінку та можливість розгляду в судах. Віднині, виконуючи вимогу антибулінгового закону, ми попереджаємо суспільство, про неприпустимість знущання над будь-яким учасником освітнього процесу.

Антибулінговий закон покликаний розвивати не лише у дітей, а й у всіх учасників навчального процесу, у тому числі, батьків, вчителів почуття відповідальності за посягання на свободу один одного, за приниження та цькування.

Проблема булінгу широко відома і з ухваленням антибулінгового закону вона набула зовсім іншого відтінку: про булінг можна говорити, про булінг треба говорити аби таких явищ ставало менше.

Саме через усвідомлення міри відповідальності ми врешті-решт виявимо механізм цього ганебного явища. Ми попереджаємо суспільство, про неприпустимість знущання над будь-яким учасником освітнього процесу. Ми ростимо дітей відповідальними за свої дії по відношенню один до одного.

Ні “психологічному терору та цькуванню

в професійних колективах”

Мобінг. Невирішеною проблемою залишається мобінг (систематичне цькування, психологічний терор, форми зниження авторитету, форма психологічного тиску у вигляді цькування співробітника у колективі, зазвичай з метою його звільнення).

Мобінг особливо розповсюджений в середовищі офісних працівників. Процес виживання містить у собі п’ять фаз: перша — наявність тривалого й невирішеного конфлікту, друга — агресивні дії й ворожі відносини. На третій фазі до конфлікту втягується керівництво й інші співробітники, переслідуваний піддається наклепу. На четвертій фазі на робітника ставиться клеймо, і насамкінець — звільнення.

У Верховній Раді зареєстровано законопроект №10118 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії мобінгу”.

Зокрема пропонується визначити мобінг як психологічне, фізичне, економічне насильство, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно працівника, з метою приниження його людської гідності, створення стосовно нього напруженої, ворожої атмосфери та примушування до зміни місця роботи.

Кодекс України про адміністративні правопорушення пропонується доповнити статтею, про те, що мобінг тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста (від 850 грн до 1700 грн) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ) або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин. За цькування, вчинене групою осіб, або якщо воно призвело до шкоди здоров’ю, а також за цькування працівників власником підприємства, чи уповноваженою ним особою пропонується встановити штраф у розмірі від ста до двохсот НМДГ (3400 грн) або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.

Проблема інклюзії вперше піднята на державному рівні

Інклюзія (від англ. inclusion — включення) — процес збільшення ступеня участі всіх громадян в соціумі. І насамперед тих, що мають труднощі у фізичному чи розумовому розвитку. Він передбачає розробку і застосування таких конкретних рішень, які зможуть дозволити кожній людині рівноправно брати участь в академічному і суспільному житті.

Інклюзія в широкому соціально-філософському сенсі розуміється як форма буття, спільного життя звичайних людей і людей з обмеженими можливостями.

Особливої увагу заслуговує програма інклюзивної освіти під патронатом Марини Порошенко, реалізація якої вже показує свої дієві результати через створення рівних умов для дітей з вадами здоров’я. В такий спосіб ми формуємо соціально здорове суспільство.

Діти-сироти й діти з вадами здоров’я під надійним захистом Президента України.

Минулого року Президент України Петро Порошенко підписав указ «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа». Серед інших заходів даний документ передбачає повну ліквідацію до 2027 року інтернатів та створення будинків сімейного типу. Відповідна програма вже працює в Україні більше 10 років. І сьогодні держава приділяє особливу увагу цьому питанню, передбачаючи в державному бюджеті відповідні кошти.

Марина Порошенко вперше актуалізувала проблему інклюзії на державному рівні. І нині ми маємо дивовижні результати цієї програми. Поки що говоримо лише про маленький сегмент інклюзії – про діток з вадами та про їх соціалізацію. Попереду в нас процес інклюзії переміщених осіб, їх сімей, втягування усіх верств в соціум і в спільне майбутнє.

Інклюзивні класи відкриті практично в усіх школах. І цьому безумовно сприяє децентралізація, ініційована Президентом України. Віднині органи місцевого самоврядування, маючи відповідні фінанси, мають змогу легко втілювати в практичне життя ініціативи, що йдуть від центральної влади: відкривати інклюзивні класи, групи в дитячих садочках тощо.

Інклюзія змінює світогляд, робить нас добрішими, позитивно впливає на психічне здоров’я наших дітей, та усієї дитячої української спільноти.