Анна Заячківська: «Жінка від Бога має велику місію проявляти себе живим джерелом домашнього затишку»

Малюванням вона захоплювалася з дитинства, навчання іконопису обрала за професію. Взявши участь у конкурсі краси «Місс Україна 2013», різко змінила життя, а потім відмовилася від кар’єри професійної моделі, яку їй пропонували за кордоном, бо в країні розпочалась Революція Гідності. Анна Заячківська провела три місяці на Майдані і зараз намагається довести, що роль та значення першої красуні України не в тому, щоб вдало вийти заміж чи отримати вигідний для моделі контракт. Її місія – стати для країни своєрідним джерелом життя, розвитку, краси, духовності.

- Звідки у тебе цікавість до іконопису? Чому тебе потягло до такої вузької мистецької «ніші»?

-Мистецтво іконопису мене захоплювало завжди. Воно глибше за просто живопис. У ньому є, звичайно, якась вузька річ – канони, стандарти, – але коли дивишся в очі на образі, то відчуваєш щось неймовірне, наче розмовляєш з Богом через них. Я працюю в техніці нетрадиційного іконопису, мені цікаво через кольори передавати напругу ситуації. Хоча особливо люблю малювати портрети, однак останнім часом роблю це не часто. Після переїзду до Києва, це була більше праця для людей, які на Майдані виборювали своє майбутнє.

- Ти сама приїхали до Києва?

- Я приїхала з друзями на Студентський Майдан і залишилася на всі три місяці. Спершу була просто присутня. Потім побачила, що дівчата на профспілках дуже втомлені, тому вирішила: краще чимось допомагати, ніж просто стояти. Працювала на кухні, на маленькій сцені Вільного Університету Майдану, на Новий рік співала, вела новорічну програму. Потім з друзями створили сайт maydanneeds.com. 18 лютого зранку я була на Грушевського, допомагала в медичній службі: промивала рани, перев’язувала. Ніколи б не подумала, що так стримано ставитимусь до таких речей і надаватиму допомогу пораненим, адже в звичайному житті не можу перенести навіть вигляду крові. Але на той момент знала, що повинна працювати, і до власних страхів стало байдуже. Я була готова робити все: вулицю замітати, бруківку складати, готувати. В таких подіях дуже змінюєшся, іншим стає внутрішній світ, проявляється любов до ближнього, патріотизм. Прикро за втрачені людські життя, але цей момент, напевно, нам був необхідний, щоб змінитися самим. Не знаю, правда, скільки ми ще маємо пройти, – у мене зараз друзі в східних областях. Але тепер ми зовсім інші.

- Як ці всі події змінили нашу молодь?

- Дехто став суперпатріотом, хтось перейшов у спілкуванні на українську мову, хтось має сумніви, чи варто це все було розпочинати, адже глибинно нічого не змінилося. Але я переконана, що ті події – це поштовх, а кроки до змін будуть поступовими.

- У чому реалізовуєш себе зараз?

- Відтоді, як повернулась у жовтні минулого року після конкурсу «Місс Світу», можливості як моделі я не реалізовувала, бо не дозволила собі поїхати за контрактами з України. Насправді, нічого особливого на Майдані не робила, але такою була моя позиція як громадянина України. Багато людей дивувалися, говорячи, що ці контракти потім вже стануть неактуальними, що багато грошей втрачаю. Але я вибрала таку позицію: зараз в моїй державі не все гаразд і я не можу десь для когось працювати. Коли пропонували контракти з Москви, відповідала: «Забудьте про мене. Я не буду співпрацювати з Росією!». Стараюся тепер потрохи відновлювати діяльність, але в модельному бізнесі зараз мало пропозицій. Хоча за якимись великими рекламними проектами і не женуся, – для мене важливо, щоб те, що я пропагую, було справді корисним. Через такі погляди, очевидно, багато втрачаю, але дякую Богу, що не змінилася відтоді, як перемогла на «Місс Україна», – яка я була, така і є. Просто досвіду стало більше. Хочу якось «дружити» зі своєю духовністю і не забувати, що в нас є серце і душа, і ними жити треба більше, аніж розумом. Намагаюся розвиватися, – хочу піти на курси театрального мистецтва. Моя мрія на даний момент – стати кіноакторкою. Хочеться якісь мудрі речі висловлювати, позиціонувати Україну з кращої сторони. Мене запросили до участі в конкурсі «Miss World Peace». Спробую там себе проявити. Трохи малюю, трохи співаю, готую свій альбом. Хочу, щоб мої пісні поєднували сьогоднішні настрої, тому маю намір перекласти їх іншими мовами, щоб доносити до людей у різних країнах нашу культуру.

- Ти граєш на якомусь інструменті?

- Ні. Я пишу слова, наспівую на диктофон мелодії, а потім із моїх наспівів робиться аранжування. Завжди мріяла навчитися грати, але ходила до художньої школи і повністю віддавалася цій справі, – треба бути добрим у чомусь одному.

- Якою є місія такого заходу як «Місс Україна»?

- Я вважаю, що така людина має бути обличчям держави, її серцем. Є економіка, фінанси, а ще має бути щось духовне. У нас ці заходи з відбору красунь перетворилися у щось зовсім інше. А у мене асоціація головної красуні країни з матір’ю Терезою. Вона повинна нести добро, світло, працювати в сферах милосердя. Має бути прикладом для підростаючого покоління такої собі Леді – як дружини, матері, красуні, інтелектуально розвиненої особистості, а не просто «обкладинкою». Жінка від Бога має велику місію проявляти себе живим джерелом домашнього затишку, тепла. Тому та дівчина, яку обирають, і має ставати таким джерелом для держави.

- У чому проблема організації такого конкурсу краси? Бо в нас ці всі конкурси обросли якимись негарними чутками і тому дещо відійшли на задній план суспільної уваги.

- Мені здається, що державні структури мають взяти такий конкурс як «Місс Україна» під своє крило, і це має бути національний конкурс краси. Щоб не було жодних «лівих» фінансувань, «запрошених» депутатів, бо тоді все перетворюється на безлад, незрозумілі домовленості, купівлю корон. Так не має бути. Першу красуню країни повинен обирати народ. Мені подобається, що зараз конкурс відбувається у великих залах, куди приходить багато людей, щоб побачити і послухати дівчат. Але визначати переможниць має не просто зіркове жюрі, до якого обов’язково входить якийсь відомий актор. Адже насправді він приїздить, щоб подивитися на красивих українок. А жюрі має оцінювати учасниць за якимись нормальними якостями, не лише за «обкладинками». Мені подобається в цьому плані «Місс Світу», бо там оцінюють певний талант учасниць: спорт, пляжна мода, фото тощо. На цьому конкурсі я відкрила для себе багато цікавих професійних речей. Мене відібрали в десятку моделей пляжної моди, в десятку фотомоделей. Було надзвичайно цікаво працювати з відомими світовими фотографами, були яскраві ідеї, нестандартні творчі рішення. Також для мене було честю співати серед цих людей. Уявляєте, написати свою пісню і заспівати її для такої аудиторії, – аж мороз іде по шкірі. І потім тобі говорять: «Чому ти не їдеш на Євробачення?». Для мене це було щось (!) – почути таку оцінку від людини, яка є професіоналом-музикантом у Лондоні! Я дуже критично до себе ставлюся, постійно шукаю недоліки в своїх мистецьких роботах, піснях. Але коли тебе хвалять такі люди, думаєш: «Може я занадто критична до себе?». Такі моменти додають впевненості.

Тому хочу вносити в цей світ щось гарне, корисне, бути не просто «Місс», а мати для себе щось набагато важливіше, щоб це звання перебувало на «ен-ному» місці в моєму житті. Звичною є ситуація, коли пишуть «Місс», а за ним нічого не стоїть. Всі такі дівчата здебільшого просто виходять заміж за олігархів і нічого не створюють, – це стає основним здобутком їхнього життя. А я хочу, щоб цей конкурс і звання були лише маленьким етапом у моєму житті, що дав поштовх до самореалізації.

- Завдяки чому ти змогла перемогти в українському конкурсі?

- Можливо, це гучно прозвучить, та серед дівчат-учасниць я була такою, якою є насправді. Хотіла максимально «викластися», не боялась, не «жувала» слова, не говорила якісь примітивні речі. Глядачі реагували на мій виступ аплодисментами, хоча я нікого не знала з того кола людей. Це був особливий, унікальний момент. Я не мала жодних знайомих, за мене ніхто не платив, була дуже недосвідченою. Але знаю, що робила все максимально залежне від себе. І навіть якщо не мала супер-одягу, не виглядала на сто відсотків, як можу виглядати, перемогла. Тому думаю, що за цим всім стоїть дещо інша місія, – не просто, щоб багатенького чоловіка знайти. Хоча є чимало таких людей, які приписують мені всіляке неймовірне.

- Тебе не втомлює, не обурює, не злить, коли чоловіки діймають своїми пропозиціями?

- Мене вже нічого не злить. Я дивлюся на це з посмішкою. Правда, дивно з тих чоловіків, які мене не знають, оглядаючись лише те, що я – «якась Місс». І заради цього вони намагаються влізти в моє життя. От якби вони знали мене насправді, то тоді б я розуміла їхній інтерес до моєї особи. А коли людина звернула на мене увагу тільки через те, що я «Місс», то про які стосунки може йти мова?! Були випадки, коли іноземці пропонували до них приїздити в гості і ще й за їхні гроші. Для мене – це повне розчарування. Я відповідала: «Хочете познайомитися – вперед, «Welcome to Ukraine!». Це всіх обурювало, дивувало, адже вони мільйонери, мільярдери, а я дозволяю собі так з ними поводитися. А для мене це нормально. Тому що чоловік має залишатися чоловіком, – з грошима чи без, а жінка є жінкою. Вважаю, що гідний чоловік має добиватися прихильності жінки, але не перегинаючи палицю в певних речах. Все має бути естетично і нормально. Можливо, я ідеалістка, і таких чоловіків мало чи вони зараз взагалі вимираючий вид, але буду чекати саме на такого. Не знаю скільки часу доведеться витратити, але хочу, щоб мене поважали як людину, яка заслуговує на це. Кожна з дівчат варта такої поваги.

- В одному з інтерв’ю ти сказала, що «дівчина – не річ, об яку мають витирати ноги».

- Цю фразу я сказала тоді, коли важко переживала розставання з хлопцем. У мене були на нього образи. Я вважаю, що нормальні люди у своїх стосунках не повинні принижувати одне одного. І якщо людина стає не потрібною у чиємусь житті, то можна делікатно це обговорити і дати зрозуміти, що спілкуватися далі не варто. Так буде і благородніше, і краще, ніж продовжувати взаємини з цією людиною, постійно робити їй боляче, принижувати.

- Які мають бути стосунки між хлопцями і дівчатами на твою думку?

- З людиною, яку я б хотіла бачити в ролі свого хлопця, для мене важливо мати спільні точки перетину в розмові, щоб можна було щиро, відверто говорити про все, щоб між нами була відкритість…

Часто фінанси стають основною причиною, чому люди не будують серйозних стосунків, мотивуючи це так: «матиму нормальну роботу, житло, тоді й буду про це думати». Але ж як передбачити, чи взагалі колись зможеш зробити стільки, скільки уявляється! Так і до сорока років можна дотягти, а потім говорити, що не одружувався через відсутність основи під ногами. Однак я вважаю, що цю «основу» можна «напрацьовувати» вдвох. Принаймні, слухати поради одне одного. Мені здається, якщо ти є командою з кимось, тобі легше.

Також бачу, що в світі зараз не сприймаються ні щирість, ні простота, – всі стали якимись «закритими». Чомусь хлопці, які хотіли зі мною зустрічатися і намагалися показати свою прихильність, постійно думали, що мені потрібні лише дорогі ресторани, шикарні машини і кругосвітні подорожі. Але ніхто не запитав мене, чи не хотіла б я просто посидіти на лавочці й поговорити. Створилася така собі картинка благополучного світу, яка постійно переслідує і яку намагаються відтворити.

А ще хлопці чомусь стали поводитися так, наче дівчата повинні за ними бігати і виявляти свою увагу. В Києві, скажімо, ця проблема постає гостро. Чоловіки починають надто любити себе, плекають свою самооцінку тим, що жінка упадає за ним, кудись запрошує. І це проблема, адже таким чином чоловік втрачає себе, у нього бракує мужності. А мужність, відвага, готовність відповідати за свої вчинки, – саме це чоловічі риси, які у молодих людей зараз практично відсутні і які вони намагаються замінити грошима. Тому щирі стосунки важко знайти.

- Знайти себе важливо для кожної людин. Як ти вважаєш, у чому успіх цього процесу?

- Шукати себе, самореалізовуватися – це справа цілого життя. Треба більше читати, розмірковувати, бути прекрасними й ніжними в душі й зовні. Життя робитиме дуже спокусливі пропозиції, але якщо ваше сумління і серце будуть говорити «ні», а ви зробите навпаки, то можете шкодувати решту свого життя. Часто такі глобальні пропозиції є перехрестями в нашому житті, які дуже багато вирішують. І коли ми навчимося слухати власний внутрішній голос і говорити «ні», коли потрібно, і «так», коли впевнені в цьому, то з кожним кроком будемо наближатися до того, ким ми є насправді. І тоді цей пошук себе буде легшим. Якщо нічого всередині не «кричить», то ми на правильному шляху.