Анастасія Приходько: «Змушена жити з тим, що пісня «Мамо» – це моя візитівка»

Драматична співачка з низьким тембром і норовливою вдачею – Анастасія Приходько –свого часу саме увірвалася в український шоу-бізнес і запам’яталася усім нестандартним виступом на Євробаченні в 2009 році. Тоді вона співала українською мовою за Росію пісню Костянтина Меладзе «Мамо». Їй виповнився лише 21 рік, і вона зайняла 11-те місце. Це був не надто високий результат, та… гучний провал Росії. А для співачки настав непростий час у творчому житті. Але вона закохалася, одружилася, народила доньку і… розійшлася з коханим. Ці всі злети й падіння не зменшують у ній градус оптимізму. Вона підіймається і з новими силами йде далі. І в особистому житті, й у творчості.

- Про Вас складається враження такої собі правдолюбки і революціонерки. Чи відповідають такі характеристики Вам справжній?

- Я такою і є, скажу вам чесно. Завжди стараюся говорити правду, бо одного разу можна так забрехатися, що потім із цього не вилізеш. Можливо, це в мені комусь не подобається, але всім подобатися неможливо, тому хтось обов’язково буде мене обговорювати чи засуджувати. Але я хочу прожити своє життя чесно й достойно, тому не підбираю слів, щоб висловити свою думку, – кажу так, як є, як це відчуваю.

- Якими є Ваші відчуття тих подій, що зараз відбуваються в Україні?

-У мене важкі відчуття, адже це – моя країна, і їй зараз погано. Я людина надзвичайно емоційна і пропускаю все через себе. Мені боляче через загиблих у Києві на Майдані, під час подій у Слов’янську, Маріуполі, Одесі. Матері, які хоронять своїх дітей, жінки –вагітні, жінки з дітьми, які залишаються без чоловіків, – це жахлива трагедія, якої не мало статися. А все це через жадобу до влади нашого «сусіда», яка обходиться Україні занадто страшною ціною. Я вважаю, що Володимир Володимирович зробив велику помилку, потурбувавши мирних людей, – він не мав права втручатися у справи нашої країни і розповідати, що і як нам робити. Яка йому різниця, як ми живемо в Україні! Нехай слідкує за своєю державою, а ми тут розберемося самі. Хотіла б я подивитися, що було б, якби він напав на якусь іншу країну?! Ми просто маємо неймовірне терпіння. Але коли воно лусне, то українців ніхто не зупинить. Та це будуть великі жертви. А заради чого?!

- Чи потрібно артистові демонструвати свою громадянську позицію на події, що відбуваються довкола нього в житті? Яка роль творчих людей у критичних ситуаціях в країні?

- Не поважаю тих, хто у відповідальні для країни моменти, так би мовити, «сидить у залі очікування», – не вибирає чітку позицію, а вичікує, хто ж переможе. Я так не можу! Я відразу прийняла для себе рішення і з перших днів разом із братом була на Майдані. Винесла з дому всю постіль, щоб хлопцям було хоч на чомусь спати. Допомагала, чим могла. І мене не хвилювало, що хтось вважатиме мене не достойною в подальшому співати на якихось заходах, бо я підтримувала «не ту сторону». Проте до кінця своїх днів буду знати, що зробила правильно. Вважаю, що є моральні і духовні цінності, через які не можна переступати. І жодні смердючі гроші не варті честі й репутації. Потрібно розуміти, що буває дуже важко, погано. Але і в такі моменти потрібно перш за все залишатися людиною…

Світ шоу-бізнесу і політики – дві найбрудніші справи. Але зберегти душевність, людяність необхідно. Нехай у мене не буде концертів, нехай немалі гроші передвиборчих кампаній пройдуть повз мене, але я знатиму, що в своєму житті була людиною, яка має власну позицію. Дуже погано, що на наш з вами час випала така біда. А з іншого боку, – може, хоч хтось зрозуміє, якою ціною ми добиваємося своєї свободи, цивілізованості, незалежності. Хочеться вірити, що політики усвідомлять, якою ціною це все дається Україні.

- Що для Вас зараз є найбільш цінним у житті?

- Сім’я! Вона завжди була на першому місці. У мене немає моментів вибору, що є головнішим за неї. Найголовніше – це сім’я і здоров’я. Хтось каже, що хоче яхту, бентлі чи лобстерів, однак чим це допоможе, коли в сім’ї горе?! Я завжди за те, щоб мої близькі були живими й здоровими, щоб ніколи не було тривожних дзвінків від рідних людей. Для мене це – найголовніше.

- Ми пам’ятаємо непросту історію з Вашою участю у Євробаченні в 2009 році. В результаті сварок серед українських організаторів конкурсу Ви співали за Росію. До цього був проект «Фабрика зірок», де стали переможницею. Який відбиток у Вашому житті залишили ці події?

- У мене кожен день – подія! Справді, маю немало життєвого досвіду, щоб ним ділитися і давати свої поради. Отож, я – свободолюбива людина, не люблю просити, «прогинатися», підлаштовуватися під когось. Можливо, так потрібно було б робити, але я так не живу. І коли на проекті «Фабрика зірок» мене закрили в одному приміщенні з людьми, від мене далекими, з якими нецікаво говорити, в силу різних поглядів на творчість, музичних уподобань, смаку до одягу, манери поведінки, і вони могли разом «кучкуватися», як стадо, знаходити якісь компроміси, то мені цього робити не хотілося. Я не хотіла ділитися грошима, які особисто заробила на концертах. Хоча мене примушували до цього, як при Радянському Союзі. Але якщо я заробляла більше за всіх, то чому мала з ними ділитися? Мені не подобалося брати участь у якихось масових ідіотських видовищах на зразок «знімемо кіно про медсестру». Я не збиралася розігрувати на уроці акторської майстерності ганчірку, бо надто сильно себе люблю і роблю себе сама. Краще за цей час книжку прочитати чи Бетховена послухати. І в той же час, будучи там «білою вороною», я отримала перемогу в проекті.

А щодо історії з Євробаченням, то вона була для мене дуже болісною. Адже коли ти підіймаєшся сходинками високо догори, а потім вони обламуються, то падати дуже боляче, насправді. Наступного дня після конкурсу Костя Меладзе і Перший канал розірвали зі мною контракти і забрали ВСЕ! Тому, коли довелося заново підніматися самій, всі організаційні сторони моєї професії виявилися для мене незнайомими: не знала, де замовляти костюми, де шукати звукорежисера. Але прорвалася! І тепер нікому нічого не винна. І в цьому є моя життєва перевага… Хоча й не дуже люблю згадувати всю цю давню історію, але є в ній одне моє досягнення, яке, думаю, не повторить ніхто, – не заспіває на Євробаченні пісню українською мовою від Росії!

Однак мені особисто це дуже важко далося, і весь той бруд, що довелося потім про себе вислуховувати, й ворогові не побажаю. Мою психіку це дуже підірвало. Був довгий і важкий період реабілітації. Здавалося, що мене ніхто не любить і терпіти не може. А який інший висновок можна зробити: в Україні мені поставили «0» балів, назвали «зрадницею», бо в Росії співаю українською, а в Росії сказали, що це жахливе шоу, бо співаю українською. Так я опинилася між двох вогнів.

Щодо самого номера, то мене ніхто не запитав, чи хочу бути на сцені в такому образі – старіючої на очах глядачів босої жінки. Не буду говорити, скільки коштувало те так зване «концертне плаття», а насправді – штора на гумці! Але коли починала щось заперечувати, то ніхто не хотів слухати, бо у мене контракт, і я зобов’язана його виконувати! Якби сама могла вибирати, то не було б ні такого номера, ні такої пісні. А тепер змушена жити з тим, що «Мамо», – це моя візитівка.

- Ваша мама теж така непокірна і сильна жінка? Ви в неї вдалися? Які у вас стосунки, – як у подруг, вона для вас є незаперечний авторитет, порадниця в житті?

- Мама – найголовніша людина для кожного! Я дуже люблю свою маму. Можу приїхати до неї посеред дня чи ночі просто так, – щоб запитати поради, розповісти секрети! Вона для мене подруга. Однак характером я «пішла» в бабусю: мама більш м’яка, хоча по-своєму теж сильна, але бабуся – сильніша. Мої трудоголізм, працездатність – від неї. Вона в мене була театральним критиком: об’їздила півсвіту і всю Україну, Росію. Бабуся з дитинства прищеплювала мені переконання того, що ніколи не можна опускати руки, потрібно добиватися мети, бо саме в цьому полягає зміст життя. Тому за своє життя я вже зо три рази починала спочатку, і підтримка бабусі й досі (їй уже вісімдесят) для мене дуже важлива.

- Якими є стосунки між різними поколіннями? Чи існує порозуміння між батьками й дітьми, онуками і бабцями-дідусями?

- В дитинстві дуже болісно реагувала на те, що мені давали поради, бо була переконана, що сама знаю, як краще. Коли раніше дослухалася до чужих порад, а потім мені це шкодило, то бачачи, як люди переживають через це, дуже їх шкодувала. Тому, щоб не завдавати болю іншим, тепер сама приймаю рішення і свої помилки переживаю гордо наодинці. Нікого при цьому не звинувачую і ні з ким не сварюся. Разом із тим, я стараюся почути інші думки, зібрати з них своєрідний пазл і прийняти власне рішення з певною корекцією. Тому раджу всім слухати порад, – не обов’язково так чинити, як радять, але потрібно ж від чогось відштовхуватися!

- Виросте донечка, і якими Ви бачите ваші стосунки? Ви хочете, щоб вона прислухалася до Вашої думки?

- Напевно, я дам своїй дитині більше свободи, ніж отримувала сама. Бо потрібно пізнавати світ шляхом власних помилок, злетів і падінь. Треба, щоб людина формувалася сама, а не за рахунок когось. З п’ятнадцяти років я так робила, і дочці радитиму. Хоча це все буде підконтрольно з мого боку.

- Чи розділяєте Ви позицію, що жінка повинна бути «за чоловіком»?

- Зараз такий період, коли кожен має бути самостійним. І жінку це безпосередньо стосується, бо коли тебе забезпечує чоловік і життя складається з курортів, салонів, магазинів, то все це може раптово закінчитися в якийсь момент, – він покохав молодшу… Раніше стереотип заміжжя у дівчат формувався на більш емоційних речах: чоловік, діти, окрема квартира, сімейні свята, традиції, не було стільки грошей, «картинок» із багатими людьми та атрибутами «красивого життя», які постійно демонструються у журналах, телесеріалах… Але таке фантастичне заміжжя, як в кіно, здебільшого, нічим хорошим не закінчується: «вони» всі гроші забирають, а жінка, в результаті, йде назад до своєї мами в «трьошку» у спальному районі. Тому, я вважаю, що жінка повинна бути незалежною і мати щось за плечима

- Сучасні дівчата є активнішими за хлопців: вони вчаться, подорожують, працюють, обирають супутника життя. Це означає, що хлопці стали іншими чи просто часи так змінилися?

- Ні. До жінок нарешті дійшло, що від них усе залежить. Якби ми не хотіли народжувати, то не народжували б. Але що б тоді було на Землі, – нічого! Якби ми не підтримували порядок у домі, то що б вийшло в результаті? Грибок, пліснява і туберкульоз. Якби ми не слідкували за нашими чоловіками, то на кого б вони перетворилися? Чоловіки за своєю суттю завжди залишаються дітьми: спочатку в них є мама, а потім – дружина. А нам так не пощастило, – ми повинні переймати мамину функцію і до кінця життя про них піклуватися. Але жінкам це набридло, і вони зрозуміли, що насамперед потрібно любити себе. Якби хоча б один день на рік жінки не виконували тієї роботи, яку повинні робити, то стався б грандіозний світовий мітинг! Жінка дає любов, доброту і ласку, береже домашній затишок, – і цього всього хочуть чоловіки. Жінки зараз більше взяли управління в свої руки, бо чоловіки живуть ідеями, а в побуті – повні «нулі». Тому, в силу своєї приземленості і прагматичності, жінки й повинні здійснювати управління в реальному житті. Однак потрібно любити себе, як королеву, а не себе – серед каструль і черпаків!

- Розкажіть про значення «штампу в паспорті»? Адже, коли народилася донька, Ви жили в громадянському шлюбі, потім одружилися… Взагалі, для теперішніх дівчат коли, на Вашу думку, гостро постає питання офіційного оформлення стосунків?

- Штампом в паспорті втримати не можна нікого. Але він потрібен, насамперед, жінці. Це офіційне підтвердження статусу дружини. Це означає, що вона живе не з коханцем, чи той, хто поруч із нею, – не просто її хлопець. Штамп в паспорті означає, що тепер їхнє спільне проживання називається подружнім життям, і вона – заміжня жінка. А ще ця офіційна відмітка дає відчуття сім’ї – надійності, цілісності життя. Обручка на пальці –заява і виклик для всього світу про те, що ти любиш цю людину. Другий головний етап у визнанні сімейних стосунків – це шлюб, обіцянка, яку ти даєш Богові.

- Як ви ставитеся до раннього материнства, ранніх шлюбів?

- Якщо молоді люди покохали одне одного, то чому ні. А якщо так сталося, що дівчина завагітніла, не перебуваючи у шлюбі, то все одно потрібно народжувати. Багато матерів намовляють доньок робити аборт, але я проти цього. Адже існує високий ризик того, що дівчина вже не зможе народити у майбутньому. В цей момент їй необхідна підтримка і допомога від мами, щоб вона розуміла, що комусь потрібна. Але, звичайно, що потрібно вчити дівчат запобігати небажаній вагітності. Мама, в першу чергу, повинна пояснювати доньці про наслідки статевих стосунків. Але якщо вже «так сталося», то потрібно народжувати.

- Отже, небажана вагітність – проблема батьків, а не дітей?

Це на сто відсотків відповідальність і провина батьків. Це – наслідок недоданої любові, неуважності до дітей, суворої заборони. Потрібно мати до дитини підхід, і результату можна досягти лише ласкою та розумінням. Коли в дитини починаються ранні «загули», то потрібно зрозуміти, чому вона не хоче сидіти вдома, – потрібен контакт в сім’ї…

Я дивлюся на свою доньку і стараюся не кричати, не залякувати, а спокійно розмовляти з нею. Вигадала для себе такий прийом: коли вкладаю її спати, лягаю поруч і кажу «давай посекретничаємо». І донька розповідає свої секрети за цілий день: що робила, куди ходила. Це ніби й гра, але я знаю, чим живе моя дитина. В подальшому, думаю, ми станемо подругами, і вона й далі буде зі мною ділитися своїми секретами.

- Якою буде творчість Анастасії Приходько тепер?

- Зараз я записала пісню «Нана» українською мовою. Скоро буду її презентувати. Вважаю, якщо ти народився на цій землі, вона тебе викохала, вигодувала, то повинен співати рідною мовою. Це і є твоєю вдячністю до неї. У мене додасться більше українських пісень. Єдине, що є не так багато композиторів, які б писали якісні пісні українською мовою. А загалом, не думаю, що моя творчість буде надто змінюватися. Але хочу свій драматичний репертуар розбавити чимось веселим.