Тіна Кароль

Завжди слідкую за конкурсом молодих виконавців „Новая волна” і цього літа була приємно вражена виступом конкурсантки з України. Для мене такий успіх став справжнім відкриттям, а гордість переповнювала за другу премію та спеціальний приз від Алли Пугачової. Потім і далі слідкувала за цією співачкою, щоразу утверджуючись в думці, що це справжній талант, і на українській естраді яскраво засяяла нова „зірка”. А познайомившись з нею, переконалася, що вона справжня, життєрадісна, впевнена в собі – Тіна Кароль.

Як усе розпочиналося?

Батьки розповідають, що, коли я народилася, на вулиці було 50 градусів морозу! І сталося це саме на Тетянин день – 25 січня. Хоча мої батьки, як і переважна більшість людей в ті радянські часи, просто не знали про такі свята, мене одразу назвали Тетяною. Дивний збіг? Напевно, так мало бути…
Я почала співати ще в два рочки, а потім жодне родинне свято вже не обходилося без мого виступу. Мама згадує, що рот у мене не закривався! Дорослі не знали, як зупинити.
В шість років я досить впевнено співала на ранках у дитячому садочку. Мама сама шила мені вбрання для цих виступів. До речі, саме тоді музичний керівник дитсадка сказала моїм батькам: “Якщо ви не віддасте вашу доньку до музичної школи, то я сама це зроблю!”.
Відверто кажучи, мої виступи були швидше маминою творчістю. А я співала лише заради задоволення, мені дуже це подобалося. Переломний момент настав у чотирнадцять років. Під час виступу на фестивалі „Чорноморські ігри” на другій пісні мені відключили монітори, в результаті виступила невдало. Я страшенно розхвилювалася – були і сльози, і депресія. Тоді мама сказала мені, що потрібно визначатися.
І я зробила вибір. Вирішила довести собі та іншим, що буду співачкою. Тому вступила до музичного училища імені Глієра на відділення естрадного вокалу.
Мама залишала мене, чотирнадцятирічну дівчинку, в гуртожитку в чужому місті зі сльозами на очах. Але це був правильний крок. Бо, залишившись у великому місті, я швидко зрозуміла, що відповідаю за себе сама і тому повинна подорослішати, визначити, які в мене приорітети.
В училищі я створила власний інструментальний музичний колектив, який був взмозі сам заробляти на життя, що, погодьтеся, для студента є дуже важливим. Це були мої перші продюсерські кроки.
Взагалі, я була успішною студенткою, не обділеною увагою ні викладачів, ні колег-студентів. Мої академічні концерти збирали своєрідні аншлаги. Здебільшого, такі виступи завершувалися хвилею оплесків, що дещо дратувало вчителів, які не вважали доречним таке визнання під час “робочих прослуховувань”. Хоча, здається, вони й самі розуміли щирість такого сприйняття.
Вже кілька років я солістка ансамблю пісні і танцю Збройних Сил України. Його керівник випадково побачив мене на конкурсі і запропонував спробувати виступати з оркестром. Півроку я працювала безкоштовно. Співаю з ними із задоволенням, і в нас було багато концертів в різних куточках України.

Ще однією важливою подією в моїй творчій біографії стала головна жіноча роль у мюзиклі “Екватор”, де я зіграла Маргарет – дружину Миклухо-Маклая.

Перемога в Юрмалі…

Для мене конкурс молодих виконавців у Юрмалі – це незабутні дні, чудові люди. Просто не вистачило часу побільше увібрати в себе того теплого спілкування, цікавих знайомств, – надто швидко все минулося.
Про те, що стану учасницею „Новой волны”, дізналася за місяць до початку конкурсу. Несподіванкою на прослуховуванні стало рішення, що про дві підготовлені мною до конкурсу пісні потрібно забути (як і про сценічні костюми до них). Мені сказали, що така юна панянка не може виконувати настільки серйозні твори. Отже, нові конкурсні пісні та образи довелося готувати за три дні.
Дивно, але ця ситуація мене лише більше мобілізувала. Я була готова до хорошого виступу і знала, що віддам йому всі свої сили. Переконана, що від виконавця, в першу чергу, повинна йти енергетика радості та любові. Він повинен нести глядачам позитивні емоції.
І коли на другий конкурсний день під час виступу в мене відключився мікрофон, я цього не помітила і продовжувала повноцінно співати, ні на краплю не знижуючи той накал пристрастей, що віддавала піснею. Зал буквально вибухнув оваціями. А я, тільки коли зійшла зі сцени, усвідомила, що сталося.
Я була надзвичайно щасливою, що одержала приз Алли Борисівни Пугачової. Вона уважно слідкувала за кожним конкурсантом від початку до кінця. Алла Борисівна подарувала мені велику підвіску з ланцюжком із білого золота і грошову премію. Сказала, що я молодець і тепер повинна довести всім, що моя перемога невипадкова, а якщо потрібна буде її допомога, то завжди можу до неї звертатися.

Успіх – це результат великої праці

Я переконана, що не буває успіху, якщо він не підготований усіма попередніми діями. І тут справа не у вкладених грошах, а, в першу чергу, в роботі над собою. Я багато працювала і внутрішньо йшла до перемоги в Юрмалі давно. Так, як сама себе розкритикую, зробити не може ніхто. Після виступу аналізую кожну ноту, всі виграшні і програшні моменти, тому тільки я знаю, де можна було заспівати краще.
Зараз у мене багато концертів, нових проектів, і „ відіграв у цьому визначальну роль. Канал «1+1» запросив мене ведучою на програму „Хочу бути зіркою”.
Запропонували головну роль у серіалі. Мене впізнають, просять автографи. Мені це подобається. Але я усвідомлюю, що, аби втриматися на хвилі популярності, потрібні ще більше працелюбство і нові хіти.

Якості, які найбільше ціную в людях

Вважаю себе позитивною людиною і тому люблю «позитивних» людей.
Мені подобаються ті особистості, що створили себе самі. Адже це наполеглива щоденна праця. Поважаю тих, хто, не дивлячись на свій високий статус, залишається простою скромною людиною. Справжній талант, я впевнена, не буде вихвалятися і позувати перед іншими. Людина, яка важко працює, щоб досягти результату, цінує кожне своє досягнення і пам’ятає, ким вона була. Я всіма силами буду впиратися симптомам „зіркової хвороби”. В музиці для мене орієнтирами є Елла Фітцджеральд, Уітни Х’юстон…

Залишаюся сама собою

Мої продюсери кажуть, що я ще справжня дитина, яка ніяк не може вирости. Хоча моя довірливість і віра в доброту та порядність (в максимальних проявах цих якостей) часто дуже мені заважає. Я плачу, коли читаю про себе неправду.
Але, з другого боку, щаслива, що не втратила почуття дитинства. Хоча багато років тому завжди хотіла бути старшою. А зараз хочу дорослішати лише в творчому підході, в самовіддачі. Буду „вибивати” із себе лінь. Я ж насправді лінива, і знак Зодіаку в мене такий самий – Водолій.
Після конкурсу в Юрмалі я вирішила не змінювати номер мобільного телефону, хоча через постійні дзвінки та ес-ем-ес повідомлення, продюсери переконували це зробити. Я відмовилась, бо цей номер знають мої друзі, а я не хочу їх втрачати чи віддалятися від них.
В основному, товаришую з хлопцями. Чому? Та якось не виходить дружити з дівчатами настільки, щоб можна було сказати „Ти – справжній друг!” Я вважаю, що немає змісту ділити одну ляльку, якщо можна взяти іншу.

Хлопці мені подобаються розумні, цілеспрямовані, закохані в свою справу. Я ніколи не оцінюю співрозповника з того, як він одягнений.

Мрії

Мрія всього життя – створити школу юних геніїв.
Поки вела передачу „Хочу бути зіркою”, познайомилася з справді геніальними дітками. Мені шкода, що вони не мають можливості розвиватися всебічно, вчитися на кращих зразках мистецтва, науки. Я б хотіла допомогти, в першу чергу, тим дітям, які, володіючи Божим даром, не мають багатих батьків, а відповідно, і можливостей вдосконалити цей талант, щоб потім дарувати його всім людям…