Наталка Валевська: „Мене бабуся навчала брати приклад із добрих людей і оминати поганих…”

Як ти вважаєш, чому молодь знаходить собі кумирів?

Кумирів створюють зневірені та невпевнені у собі люди, які не мають власних ідеалів, не знають, до чого прагнути. Гадаю, що не варто йти таким шляхом. Краще наслідувати Божу заповідь: „Не сотвори собі кумира”.

Варто намагатися бути схожим на кумира, авторитетну особу чи, можливо, краще самим стати зразком для інших?

Усе залежить від рис характеру кожної окремої особистості. Навколо багато людей, які не є господарями власної долі, залежачи від думки інших. Тому їм властиве прагнення бути схожим на кумирів чи то в одязі, чи в манері поведінки. Але потрібно пам’ятати, що ти – особистість, не варто наслідувати когось, краще залишатися собою.

А у тебе є кумир чи, може, просто людина, яку ти наслідуєш?

Змалечку і досі такою людиною для мене була й залишається Софія Михайлівна Ротару. Вона прожила гідне життя, я захоплююся нею, її родиною.

Що порадиш тим, чиє захоплення кумиром переросло у фанатизм?

Вважаю фанатизм абсолютно ненормальним явищем. Можливо, через вплив країн Заходу шанувальників певного виконавця у нас почали називати фанатами, фанами. Але фан – це очевидно людина з психічними відхиленнями. Гадаю, тим, хто фанатично обожнює відомих людей, потрібно звертатися за допомогою до фахівців, тому така поведінка неприпустима. У мене є і фанати, і прихильники. Останні, на відміну від фанатів, ніколи не зателефонують о п’ятій ранку, – в них все гаразд із відчуттям такту та психікою.

У чому батьки є для тебе авторитетом?

Перш за все, батьки завжди були для мене авторитетом у працелюбстві. Самі працьовиті, і мене з раннього дитинства до цього привчали. Сьогодні це мені дуже допомагає. Адже усі люди, які багато працюють, врешті-решт чогось досягають. Також мої батьки дуже добрі, тому саме їм завдячую позитивним світосприйняттям. Прислів’я, приказки, українські пісні, зрештою, любов до Батьківщини я пізнала лише завдяки їм. Намагатимуся так само виховувати і своїх дітей. Адже діти, як губка, вбирають усе з оточуючого світу. А тому обов’язок батьків – постійно їх вчити. Дуже важливо, щоб дитина була доброю, вихованою, начитаною. З нею потрібно займатися: іноді – змушувати, іноді – заохочувати, намагатися донести якомога більше потрібної, корисної інформації, вміти добирати правильні слова. Сьогодні модно звертатися до психолога, і це правильний підхід. Фахівець може пояснити батькам багато незрозумілого й дитині зуміє підказати, як краще поводитися, знайти „ключик” від проблем.

З позиції майбутньої мами, ким варто захоплюватися, наслідувати, ставити в приклад?

Мене бабуся навчала брати приклад із добрих людей і оминати поганих. Кожна з моїх знайомих мам виховує дитину власними методами, і я можу сказати, що немає нікого, хто б робив це погано. Але я вважаю, що дитині повинна приділяти увагу не лише мама, але й батько. Це важливо, оскільки лише в такому випадку маля може повноцінно розвиватися, адже мати зі свого боку передає одне, а батько – інше. Мене в дитинстві тато навчив рибалити, мама – прибирати та готувати. Виховання дитини – обов’язок двох. Не ідеалізую жодну з мам, але захоплююся тими жінками, які беруть на себе відповідальність, усиновлюючи по десять, а то й більше дітей. Такі жінки – справжні героїні, вони є зразком для мене.